Квалификация ч3 ст 162

Коментар до статті 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого Володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян,-

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1.Об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла

та іншого володіння.

2. Його предметом може бути житло або інше володіння особи. Про поняття житло див. коментар до ст. 185. Інше, крім житла, володіння особи — це земельні ділянки, гаражі, погреби, Інші будівлі господарського, у т.ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об’єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспортний засіб).

3. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, особа без громадянства або іноземець. Порушення встановленого законом порядку проникнення до приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162. Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повноважень або інший злочин.

4. З об’єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі: 1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи; 2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку; 3) незаконного виселення; 4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Незакодний огляд — це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою метою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо. На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і без санкції прокурора. Однак, відповідно до п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок має бути змінено й огляд житла стане можливим лише за вмотивованим рішенням суду.

Обшук’вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т.ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про те, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також Інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без участі понятих, без складання протоколу, без роз’яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо).

Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Відповідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваженою на те особою.

До інших діб, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін «інші дії» дає підстави говорити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння громадянина.

Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т.ч. шляхом проведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи обшуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

5. Суб’єкт злочину загальний.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

7. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюється будь-яке фізичне насильство. Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 162 та ст. ст. 115, 119, 121,ч. 2ст. 122.

Якщо порушення недоторканності житла вчинювалось службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завдають болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і ч. ч. 2 чи 3 ст. 365.

Конституція України (ст.30, п. 13 розділу «Перехідні положення» ).

ЖК(ст.ст. 94, 97, 99, 109-117. 124. 132, 148, 157, 169).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992р. ‘ Про судову практику в справах про корисливі злочини протії приватної власності» (п. ЗО).

Постанова ПВС № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 15).

НЕКОТОРЫЕ ВОПРОСЫ КВАЛИФИКАЦИИ УБИЙСТВ,
СОПРЯЖЕННЫХ С РАЗБОЕМ

Пунктом «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ предусмотрена ответственность за убийство, сопряженное с разбоем.

Убийство — это умышленное причинение смерти другому человеку (ч. 1 ст. 105 УК РФ), разбой — нападение в целях хищения чужого имущества, совершенное с применением насилия, опасного для жизни или здоровья, либо с угрозой применения такого насилия (ч. 1 ст. 162 УК РФ).

В соответствии с примечанием к ст. 158 УК РФ под хищением понимаются совершенные с корыстной целью противоправные безвозмездное изъятие и(или) обращение чужого имущества в пользу виновного или других лиц, причинившие ущерб собственнику или иному владельцу этого имущества.

Понятие «нападение» используется не только в ст. 162 УК РФ, но и в ст.ст. 37, 209, 227, 340 и 360 УК РФ. Однако в Уголовном кодексе не дано разъяснения данного термина. Оно имеется в постановлении Пленума Верховного Суда Российской Федерации «О практике применения судами законодательства об ответственности за бандитизм» от 17 января 1997 г. № 1. В пункте 6 данного Постановления указано, что под нападением следует понимать действия, направленные на достижение преступного результата путем применения насилия над потерпевшим либо создания реальной угрозы его немедленного применения.

Согласно п. 11 постановления Пленума Верховного Суда Российской Федерации «О судебной практике по делам об убийстве (ст. 105 УК РФ)» от 27 января 1999 г. № 1 убийство, сопряженное с разбоем, квалифицируется по п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ в совокупности со статьей УК РФ, предусматривающей ответственность за разбой.

Аналогичная рекомендация содержится в постановлении Пленума Верховного Суда Российской Федерации «О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое» от 27 декабря 2002 г. № 29, где в п. 22 отмечается, что такое убийство надлежит квалифицировать по п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ и по п. «в» ч. 4 ст. 162 УК РФ, а при наличии в действиях виновного в разбойном нападении других отягчающих обстоятельств (например, разбой, совершенный группой лиц по предварительному сговору, с незаконным проникновением в жилище, с применением оружия и т. п.) эти признаки объективной стороны разбоя должны быть указаны в описательной части приговора.

Большинство ученых(1) так же полагают, что действия лица, совершившего разбой и сопряженное с ним убийство, должны квалифицироваться по совокупности п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ и ст. 162 УК РФ.

Это подтверждается и судебной практикой.

Так, приговором Архангельского областного суда от 15 октября 2010 г. А. осужден по п. «в» ч. 4 ст. 162 УК РФ, п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ и признан виновным в убийстве Х. Д. во время разбойного нападения при следующих обстоятельствах.

9 января 2010 г. в период с 10 ч 35 мин до 12 ч 40 мин А. решил совершить разбойное нападение на Х. Д. и ее убийство с целью хищения у нее денег.

Реализуя задуманное, А. вооружился молотком и вошел в квартиру, где находилась потерпевшая.

В квартире, с целью хищения денег и убийства потерпевшей, А. напал на Х. Д., используемым в качестве оружия молотком умышленно нанес потерпевшей не менее восьми ударов по голове, причинив телесные повреждения характера тупой открытой проникающей черепно-мозговой травмы, расценивающиеся как тяжкий вред здоровью, от которых наступила смерть Х. Д. на месте происшествия, обыскал квартиру и похитил принадлежащие потерпевшей 15 600 рублей и не представляющую ценности бутылку водки, с похищенным скрылся и распорядился им по своему усмотрению(1).

От убийства, сопряженного с разбоем, когда предметом последнего являются находящиеся при потерпевшем вещи (деньги, часы и т. д.), необходимо отличать убийство с последующей кражей принадлежащего убитому имущества. С объективной стороны данные преступления похожи: и в том, и в другом случае потерпевшему причиняется смерть и происходит изъятие находящегося при нем имущества. Однако если второе деяние квалифицируется по ст. 158 УК РФ и ч. 1 ст. 105 УК РФ (когда убийство совершено, например, на почве личных неприязненных отношений), то квалификация первого предполагает более суровую ответственность по п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ и ст. 162 УК РФ. Различие здесь необходимо приводить по субъективной стороне: при убийстве с последующей кражей умысел на хищение чужого имущества у виновного всегда возникает после причинения смерти потерпевшему, а разбой и сопряженное с ним убийство предполагают наличие умысла на завладение чужим имуществом до начала выполнения объективной стороны убийства.

Так, по делу С., осужденного Рязанским областным судом за разбой и умышленное убийство, сопряженное с разбоем, приговор был изменен потому, что вердиктом присяжных не было установлено совершение С. убийства с целью завладения деньгами потерпевшей.

Присяжные заседатели признали до-казанным, что 13 марта 2000 г. С. пришел в квартиру своей знакомой Б., в процессе общения с ней накинул ей на шею петлю и задушил. Затем он похитил из квартиры деньги и вещи, принадлежавшие по-терпевшей. Однако из вердикта не усматривалось, что умысел у С. на хищение имущества Б. возник до применения в отношении ее насильственных действий.

Поэтому его действия переквалифи-цированы с п.»в» ч. 3 ст. 162 УК РФ на п. «г» ч. 2 ст. 158 УК РФ и исключено осуждение по п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ(2).

Примером аналогичной квалификации является решение Новосибирского областного суда по делу Т. Т. в помещении торгового киоска в ходе совместного распития спиртных напитков совершил убийство своей знакомой Ж., нанеся ей удары ножом в жизненно важные органы, после чего завладел имуществом Ж., а также имуществом, принадлежавшим владельцу киоска.

Органами предварительного расследования действия Т. были квалифицированы

по пп. «ж», «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ и п. «в» ч. 2 ст. 162 УК РФ как убийство, совершенное с особой жестокостью, сопряженное с разбоем, и разбой, совершенный с применением предмета, используемого в качестве оружия, с причинением тяжкого вреда здоровью потерпевшей.

Установив, что убийство Ж. было совершено Т. на почве возникших в результате ссоры личных неприязненных отношений и только после этого у него возник умысел на хищение чужого имущества, суд переквалифицировал действия Т. с п. «в» ч. 3 ст. 162 УК РФ и п. «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ на ч. 1 ст. 158 УК РФ и ч. 1 ст. 105 УК РФ(1).

В пункте «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ признак сопряженности убийства с разбоем предусмотрен наряду с признаком «из корыстных побуждений», поэтому возникает вопрос о возможности квалификации одновременно по двум этим признакам.

О. С. Ивченко полагает, что «признаки корыстных побуждений и сопряженности с разбоем, хотя в чем-то и пересекаются, но характеризуют разные стороны убийства при отягчающих обстоятельствах», следовательно, делает она вывод, нужно указывать оба этих признака, так как «такая квалификация деяния будет юридически наиболее полно и точно отражать сущность совершенного преступления». Автор обосновывает свою позицию так: «Пункт “з” ч. 2 ст. 105 УК РФ предусматривает ответственность за убийство из корыстных побуждений, а равно ответственность за убийство, сопряженное с разбоем, что… подчеркивает самостоятельность этих преступлений. Понятие корыстного убийства шире, чем убийство при разбойном нападении, вследствие чего убийство, сопряженное с разбоем, не может охватывать понятие убийства из корыстных побуждений. В отдельных случаях лицо, совершающее убийство, может не принимать участие в разбое, или обвинение в разбое может отпасть по обстоятельствам дела, но при наличии корыстных побуждений этот признак убийства остается»(2).

Большинство же ученых(3) приходят к справедливому, на наш взгляд, выводу, что в случае совершения убийства, сопряженного с разбоем, нет необходимости дополнительно вменять признак «из корыстных побуждений», поскольку а) сопряженность умышленного лишения жизни человека с разбоем означает обусловленность убийства данным преступлением, а следовательно, и его субъективными признаками(4); б) разбой совершается из корыстных побуждений и, соответственно, характеризуемое корыстными побуждениями убийство, сопряженное с разбоем, является частным случаем корыстного убийства(5).

Такой же позиции придерживается и суд. В Обзоре кассационной практики Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда Российской Федерации за 1998 год указано, что убийство, совершенное по совокупности с разбойным нападением, характеризуется корыстными мотивами(6). В Постановлении от 28 апреля 2004 г. по делу Г. Президиум Верховного Суда Российской Федерации указал: «Суд первой инстанции правильно установил, что Г. совершено убийство в процессе разбойного нападения, однако излишне вменил квалифицирующий признак преступления — убийство “из корыстных побуждений”.

Отграничение убийства, сопряженного с разбоем, от оставления в опасности при совершении данного преступления проводится по субъективной стороне: в первом случае у виновного имеется прямой или косвенный умысел на лишение жизни человека, при оставлении в опасности виновный лишь ставит потерпевшего в опасное для жизни или здоровья состояние при отсутствии умысла на убийство.

Так, приговором Челябинского областного суда от 28 августа 2006 г. З. осужден по п. «б» ч. 3 ст. 161 УК РФ (по эпизодам от 5, 24, 26 марта, 9 июня, 23 июля, 17 августа 2004 г.); А. осужден по п. «б» ч. 3 ст. 161 УК РФ, п. «б» ч. 4 ст. 162 УК РФ; Г. осужден по п. «б» ч. 3 ст. 161 УК РФ (по эпизодам от 5, 24, 26 марта, 9 июня, 23 июля, 24 октября 2004 г.), п. «б» ч. 4 ст. 162 УК РФ, п. «б» ч. 3 ст. 161 УК РФ (по эпизоду от 8 ноября 2004 г.), ч. 1 ст. 325 УК РФ, ст. 125 УК РФ.

З., А. и Г. были признаны виновными в серии ограблений водителей автокранов и иных лиц, А. и Г. — дополнительно в разбое, а Г. еще и в похищении официальных и важных личных документов Б. и в заведомом оставлении в опасности Г. Л., которого сам поставил в опасное для жизни состояние.

Органами предварительного следствия действия Г. по эпизоду в отношении Г. Л. были квалифицированы по пп. «ж», «к» ч. 2 ст. 105 УК РФ и ст. 162 УК РФ.

В кассационном представлении государственный обвинитель указал на необоснованность переквалификации действий З., А. и Г. со ст. 162 УК РФ на ст. 161 УК РФ и переквалификации действий Г. с пп. «ж», «к» ч. 2 ст. 105 УК РФ на ст. 125 УК РФ.

Проверив материалы дела, Судебная коллегия по уголовным делам Верховного Суда Российской Федерации пришла к следующим выводам.

По эпизоду от 26 марта 2004 г. — ограбление водителя автокрана Г. Л. и ООО виновность Г. и З. доказана показаниями осужденного З. в процессе предварительного расследования, представителя ООО М., свидетелей Б., Г., П., вещественными и другими собранными доказательствами.

Оценив приведенные данные в совокупности с другими доказательствами, суд обоснованно квалифицировал действия Г. и З. по п. «б» ч. 3 ст. 161 УК РФ.

Заведомое оставление Г. Л. в беспомощном состоянии доказано показаниями потерпевших С. и Р. о том, что после похищения автокранов их увозили в безлюдное место, где насильно поили водкой.

Из показаний З. следует, что после похищения автокрана Г. и другое лицо увезли Г. Л.

Из протокола осмотра места происшествия видно, что тело Г. Л. было обнаружено 30 марта 2004 г. в пригороде Челябинска у заброшенного производственного здания.

По заключению судебно-медицинской экспертизы, смерть Г. Л. наступила от переохлаждения организма, перед смертью он находился в тяжелой степени алкогольного опьянения, поскольку выпил не менее 580 мл спиртного.

Из показаний свидетелей и медицинских документов видно, что Г. Л. спиртные напитки не употреблял.

По сообщению гидрометеорологической службы, температура воздуха в Челябинске 26 марта 2004 г. была минус 8,4 градуса.

Оценив приведенные данные, суд обоснованно квалифицировал действия Г. по ст. 125 УК РФ.

Несостоятельны доводы кассационного представления о том, что Г. совершил умышленное убийство Г. Л., что суд необоснованно переквалифицировал его действия с пп. «ж», «к» ч. 2 ст. 105 УК РФ на ст. 125 УК РФ.

Суд обоснованно указал в приговоре, что по делу нет данных о наличии у осужденного умысла на лишение Г. Л. жизни, что он совершил действия, направленные на это.

Суд установил, что участники ограбления, как и в предшествующих случаях, напоили потерпевшего водкой, оставив его в безлюдном месте. В остальных случаях потерпевшие выбирались из тех мест, где их оставляли грабители. В данном случае потерпевший от выпитой водки потерял сознание и не пришел в себя. По стечению обстоятельств, температура воздуха в ночь на 25 марта понизилась, он замерз. В деле нет данных о том, что Г. с целью лишения потерпевшего жизни оставил его пьяным в безлюдном месте, зная, что он замерзнет. Доводы кассационного представления по этому поводу основаны на предположениях(1).

В рассматриваемом примере суд, не установив умысла Г. на лишение жизни Г. Л., переквалифицировал его действия со ст. 105 УК РФ на ст. 125 УК РФ. Переквалификация действий виновного со ст. 162 УК РФ на ст. 161 УК РФ произведена судом в соответствии с разъяснениями постановления Пленума Верховного Суда Российской Федерации «О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое» от 27 декабря 2002 г. № 29, согласно которым «в случаях, когда в целях хищения чужого имущества в организм потерпевшего против его воли или путем обмана введено опасное для жизни или здоровья сильнодействующее, ядовитое или одурманивающее вещество с целью приведения потерпевшего в беспомощное состояние, содеянное должно квалифицироваться как разбой. Если с той же целью в организм потерпевшего введено вещество, не представляющее опасности для жизни или здоровья, содеянное надлежит квалифицировать в зависимости от последствий как грабеж, соединенный с насилием». Виновные насильно поили потерпевших водкой — веществом, которое, как, по всей видимости, и определил суд, само по себе не представляет опасности для жизни или здоровья.

В другом случае суд, исходя из обстоятельств дела, установил наличие косвенного умысла на умышленное причинение смерти потерпевшему при совершении разбоя и квалифицировал действия виновных как убийство, сопряженное с разбоем.

Приговором Омского областного суда от 1 августа 2005 г. Л. и Б. наряду с иными составами преступлений были осуждены по п. «в» ч. 4 ст. 162 УК РФ и пп. «ж», «з» ч. 2 ст. 105 УК РФ за разбой группой лиц по предварительному сговору, с применением предметов, используемых в качестве оружия, с причинением тяжкого вреда здоровью потерпевшего и убийство, совершенное группой лиц по предварительному сговору, сопряженное с разбоем.

В кассационном представлении государственный обвинитель просил об отмене приговора в отношении Л. и Б., считая, что выводы суда в части обоснования косвенного умысла на убийство потерпевшего противоречивы, выводы суда об умышленном характере преступных действий Б. и Л., направленных на причинение смерти К., носят противоречивый характер.

Проверив материалы дела, Судебная коллегия по уголовным делам Верховного Суда Российской Федерации установила, что вывод суда о доказанности вины Л. и Б. в разбойном нападении на К. и его убийстве группой лиц по предварительному сговору, сопряженном с разбоем, соответствует материалам дела и подтвержден приведенными доказательствами.

Так, сами осужденные Л. и Б. не отрицали того обстоятельства, что договорились забрать у таксиста деньги. С этой целью Б. поймал такси, а затем позвал в машину Л. В тот момент, когда водитель разворачивал машину, Б. нанес ему удары штакетиной по голове, а Л. — по туловищу. Затем они подвергли водителя избиению на улице, повезли в сторону пляжа, чтобы забрать деньги. На пляже вытащили К. из машины, обыскали, забрали деньги, которые потом поделили. Когда водитель стал подниматься, вновь нанесли ему удары. Затем на машине уехали с места происшествия и бросили ее в районе аэропорта.

Эти обстоятельства следуют и из явки с повинной Б. и Л. и протоколов проверки их показаний на месте, протокола осмотра места происшествия — пляжа, где был обнаружен труп К., протоколов выемки, заключения биологической экспертизы о наличии следов крови потерпевшего К. на одежде осужденных, выводов судебно-медицинской экспертизы о характере и степени тяжести причиненных
К. телесных повреждений и причине его смерти, которые объективно подтверждают показания осужденных об обстоятельствах дела.

Выводы суда об умысле Л. и Б. на убийство потерпевшего в приговоре надлежаще мотивированы.

Как обоснованно указал суд в приговоре, о косвенном умысле Л. и Б. на убийство К., сопряженное с разбоем, свидетельствуют не только их показания, в частности: о предварительной договоренности об открытом хищении денег, угоне автомашины, об избиении потерпевшего без предъявления ему каких-либо требований имущественного характера, о бессознательном состоянии потерпевшего, наступившем от их совместных действий, о перевозке и оставлении потерпевшего в безлюдном месте в холодное время года, которые суд взял за основу при вынесении приговора, но также и количество, характер и локализация телесных повреждений, причиненных К. в область жизненно важных органов, которые причинены были совместными согласованными действиями обоих подсудимых.

Эти данные свидетельствуют о том, что Л. и Б., избив К. и оставив его в бессознательном состоянии в безлюдном месте в холодное время года, осознавали общественную опасность своих действий, предвидели возможность наступления общественно опасных последствий, в том числе и в виде смерти потерпевшего, не желали последствий в виде смерти потерпевшего, однако относились к ним безразлично(1).

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

  1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

  1. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

  1. Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про­ведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
  2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує конститу­ційне право громадянина на недоторканність житла та іншого володіння. Під порушенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.
  3. Об’єктивна сторона злочину виражається у виконанні однієї з таких дій: а) незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи проти її волі; б) неза­конне проведення в них огляду або обшуку; в) незаконне виселення; г) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.
  4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла чи іншого володіння особи всу­переч чинному законодавству. Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються тран­спортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходять­ся у володінні особи (щодо поняття «житло» також див. : п. 22 ППВСУ «Про судо­ву практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 // ВВСУ. — 2009. — № 12. — С. 9-16). Також не має значення проміжок часу, упродовж якого особа проживає в даному приміщенні.

Потерпілим від даного злочину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку проникнення у приміщення, яке належить на праві власності юридичній осо­бі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії за наявності до того підстав можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє або на під­ставах, визначених у законі. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення.

Якщо проникнення до житла чи іншого приміщення здійснюється з метою ви­крадення чужого майна шляхом крадіжки (ч. 3 ст. 185 КК), грабежу (ч. 3 ст. 186 КК) або розбою (ч. 3 ст. 187 КК), то додаткова кваліфікація таких дій за ст. 162 КК не по­трібна, оскільки в таких випадках проникнення є кваліфікуючою обставиною (спосо­бом вказаних злочинів) і враховується законодавцем при визначенні санкцій за їх вчинення.

  1. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це пра­ва, або вчинений із порушенням КПК, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями. Згідно із

ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток слідчий або прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із вря­туванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюють­ся у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із про­курором зобов’ язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотан­ням про проведення обшуку до слідчого судді.

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК).

  1. Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне висе­лення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судо­вого рішення, що набрало законної сили. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене не уповноваженими на те особами.
  2. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розу­міти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за ви­нятком випадків крайньої необхідності, як-от: тимчасове використання житла без згоди його власника, самовільне вселення до чужого житла інших осіб тощо.
  3. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із вказаних у цій статті дій.
  4. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Ви­нна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з’ясування мотивів дозволяє відмежувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).
  5. Суб’єктом даного злочину — може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-ти років.
  6. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: 1) вчинення його службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.
  7. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК. Щодо даної кваліфі­куючої ознаки у ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 зазначається, що злочин, відпо­відальність за який передбачена ч. 2 ст. 162 КК, являє собою спеціальний вид пере­вищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучас­ників цього злочину ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукуп­ності останніх (ПС (2001-2005). — С. 354).
  8. Під насильством слід розуміти фізичне насильство як небезпечне, так і без­печне для життя і здоров’я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушко­

дження (ст. 125 КК), нанесення побоїв (ст. 126 КК) тощо. Якщо потерпілому спричи­няється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей КК, що передбачають відповідальність за посягання на здоров’я та життя і за порушення недоторканності житла.

  1. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого за­стосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною. У вказаних випадках висловлена погроза охоплюється ознаками ч. 2 ст. 162 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК чи ст. 195 КК не потребує.

У випадках якщо особа незаконно проникла до житла спочатку одного, а потім іншого потерпілого, тобто у її діях мала місце повторність тотожних злочинів, вчине­не слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК за обома фактами незаконного проникнення до житла, а повторність розглядати згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставину, що обтяжує покарання (див.: Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 21 грудня 2010 р. // ВВСУ. — 2011. — № 5. — С. 14-15).

Квалификация ч3 ст 162

Основні аспекти права на приватність передбачено в трьох статтях Конституції України. Зокрема, ст. 30 Основного Закону гарантує кожному недоторканність житла; ст. 31 — таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; ст. 32 — забороняє втручатися в особисте й сімейне життя людей. Кримінально-правова охорона цих прав забезпечується відповідними нормами КК (ст.ст. 162,163, 182). Втім слід зауважити, що кримінально-правова охорона приватності в Україні не обмежується трьома названими вище нормами. Зокрема, це право безпосередньо захищається також ст. 132 «Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», ст. 145 «Незаконне розголошення лікарської таємниці» та ст. 168 «Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)». Проте якщо остання, як і статті 162, 163, 182 КК, знаходиться в розділі V Особливої частини ККШ, то перші дві чомусь опинилися в розділі II «Злочини проти життя та здоров’я особи», не дивлячись на те, що об’єктом злочину в них є не життя або здоров’я людини, а право на повагу до приватного життя.

Порушення недоторканності житла (ст. 162 КК).

Безпосереднім об’єктом злочину є право людини на недоторканність житла чи іншого володіння.

Під житлом слід розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Під іншим володінням слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.

Об’єктивна сторона злочину може виражатися у таких формах: 1) незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; 2) незаконне проведення огляду чи обшуку в житлі чи іншому володінні особи; 3) незаконне виселення із житла; 4) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, а так само й проведення в них огляду чи обшуку вважається незаконним, якщо ці дії вчинені всупереч волі його власника чи мешканця та/або здійснені без законних на те підстав чи з порушенням встановленої законом процедури. Зокрема, чинне законодавство передбачає цілу низку підстав обмеження конституційного права на недоторканість житла під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового слідства та в деяких інших випадках. Підстави і порядок здійснення заходів, пов’язаних із тимчасовим обмеженням цього права, визначено: Кримінальним процесуальним кодексом України, законами від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність»; від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію»; від 26 грудня 2002 р. «Про контррозвідувальну діяльність»; постановою КМУ від 26 вересня 2007 р. № 1169 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації». Крім того, можливість і порядок примусового проникнення до житла передбачено: в ст. 311 Цивільного кодексу України; ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України; Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 р. № 4-рп/2011; ст.ст. 11, 15, 79 Закону «Про виконавче провадження»; ст. 17 Закону «Про житлово-комунальні послуги».

Виселення із житла є незаконним, якщо воно здійснене з порушенням встановленого законом порядку. Основним законодавчим актом, який регулює порядок виселення із житла, є Житловий кодекс, хоча деякі аспекти цієї процедури врегульовані також іншими законодавчими актами (наприклад, ст.ст. 311, 725, 826 ЦК, ст.ст. 39, 40 Закону від 5 червня 2003 р «Про іпотеку»; ст. 19 Закону від 4 вересня 2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; ст.ст. 15, 25, 78 Закону від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження «).

Іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, можуть бути, наприклад, незаконне спостереження за тим, що відбувається в житлі людини (з використання певних технічних засобів чи без них), повне чи часткове руйнування будинку, приведення житла в непридатний для проживання стан, самовільне вселення до чужого житла, проведення незаконної виїмки в житлі тощо.

Не тягне кримінальної відповідальності самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів, якщо воно не було поєднане з порушенням недоторканості житла (зокрема, самоправне зайняття пустої квартири, в яку ніхто не заселявся чи давно покинуту). За такі дії передбачено адміністративну відповідальність відповідно до ст. 151 КпАП.

Кримінальна відповідальність за організацію масових заворушень, що супроводжувалися, серед іншого, насильницьким виселенням громадян; за крадіжку, грабіж та розбій, поєднані з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з проникненням у приміщення чи інше сховище, передбачена, відповідно, ст. 294, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК. Скоєння цих дій не потребує додаткової кваліфікації за ст. 162 КК.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, є формальним, а злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій.

Суб’єкт злочину загальний — фізична особа, котра досягла 16-річного віку. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Дії, передбачені ч. 1 ст. 162 КК, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, утворюють кваліфікований склад злочину відповідно до ч. 2 цієї статті.

Під насильством розуміється як фізичне насильство (нанесення ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, вбивство), так і психічне насильство (погроза застосування насильства до потерпілого чи його близьких тощо, яка сприймається потерпілим як реальна).

Діяння винної особи підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 162 КК, лише якщо вона діяла саме як службова особа. Будь-які інші дії службової особи, що порушують недоторканість житла, але безпосередньо не пов’язані з її службовим становищем, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК.