П 3 ст 66

Уголовно-процессуальный кодекс Украины 2012
Статья 66. Права и обязанности свидетеля

1. Свидетель имеет право:

1) знать, в связи с чем и в каком уголовном производстве он допрашивается;

2) пользоваться во время дачи показаний и участия в проведении других процессуальных действий правовой помощью адвоката, полномочия которого подтверждаются согласно положениям статьи 50 настоящего Кодекса;

3) отказаться давать показания относительно себя, близких родственников и членов семьи, которые могут стать основанием для подозрения, обвинения в совершении им, близкими родственниками или членами его семьи уголовного преступления, а также показания относительно сведений, которые согласно положениям статьи 65 настоящего Кодекса не подлежат разглашению;

4) давать показания на родном или другом языке, которым он свободно владеет, и пользоваться помощью переводчика;

5) пользоваться заметками и документами при даче показаний в тех случаях, когда показания касаются любых расчетов и других сведений, которые ему трудно держать в памяти

6) на возмещение расходов, связанных с вызовом для дачи показаний;

7) знакомиться с протоколом допроса и заявлять ходатайство о внесении в него изменений, дополнений и замечаний, а также собственноручно делать такие дополнения и замечания;

8) заявлять ходатайства об обеспечении безопасности в случаях, предусмотренных законом;

9) заявлять отвод переводчику.

2. Свидетель обязан:

1) прибыть по вызову к следователю, прокурору, следователю судьи или суда;

2) давать правдивые показания во время досудебного расследования и судебного разбирательства;

3) не разглашать без разрешения следователя, прокурора, суда сведения, которые непосредственно касаются сути уголовного производства и процессуальных действий, осуществляемых (осуществлялись) во время него, и которые стали известны свидетелю в связи с исполнением его обязанностей.

3. Лицо, привлекают к проведению процессуальных действий в ходе досудебного расследования как понятого или которая стала очевидцем таких действий, обязана по требованию следователя, прокурора не разглашать сведения о проведенной процессуального действия.

Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визнаються:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 66. Права та обов’язки свідка

Сторінки матеріалу:

  • Стаття 66. Права та обов’язки свідка
  • Сторінка 2

1. Свідок має право:

1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Свідок має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він не тільки допитується, а й залучається до проведення інших слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій: одночасного допиту з іншими особами (ч. 9 ст. 224 КПК), пред’явлення йому особи чи предмета для впізнання або для пред’явлення його для впізнання (ст.ст. 228, 229 КПК), до участі в слідчому експерименті (ч. З ст. 240 КПК) для перевірки його показань тощо. Спочатку про це він має дізнатися із виклику його слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для участі в проведенні певної процесуальної дії (див. ст.ст. 133, 134 КПК). Стаття 137 КПК вимагає, щоб у повістці про виклик було зазначено: 1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду, який здійснює виклик; 2) адреса установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку; 3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса; 4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик; 5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа; 6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи; 7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа; 8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу; 9) передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість появи; 10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судці, судді, який здійснив виклик.

Крім того, перед проведенням допиту чи іншої процесуальної дії свідку повідомляється, в якому провадженні і в зв’язку з чим він допитується або бере участь у проведенні іншої процесуальної дії. Зокрема, перед допитом встановлюється особа свідка, роз’яснюються його права, а також порядок проведення допиту. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань (див. ч. З ст. 224 КПК).

2. Право свідка користуватися правовою допомогою адвоката під час допиту та участі його в інших процесуальних діях є важливою гарантією прав та законних інтересів свідка у кримінальному провадженні. Конституційний Суд України у п. 2 свого рішення від 30 вересня 2009 р. № 23-рп/2009 у справі за

конституційним зверненням громадянина Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) роз’яснив: «Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для. надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень».

Повноваження адвоката-свідка підтверджуються такими ж документами, як і повноваження адвоката-захисника: свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером, договором із свідком або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

3. Право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, грунтується на положенні ч. 1 ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про коло осіб, які належать до членів сім’ї і близьких родичів, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК.

Конституційний Суд України у п. 4 мотивувальної частини рішення № З-рп/2009 від ЗО вересня 2009 р. (справа про право на правову допомогу) з приводу цього конституційного права особи роз’яснив наступне: «Кожній особі, зокрема свідку, під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб».

4. Свідок не тільки має право, а й зобов’язаний відмовитися давати показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню. Зобов’язує свідка відмовитися давати такі показання заборона закону розголошувати зазначені в ст. 65 КПК відомості.

5. Засада державної мови кримінального провадження (ст. 29 КПК) передбачає для свідка, що не володіє мовою, якою здійснюється провадження, давати показання своєю рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача, участь якого забезпечується слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом за рахунок держави. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. ст. 68 КПК.

6. Про поняття документа у кримінальному провадженні див. ч. 1 ст. 99 КПК. Нотатки — це стислі записи, помітки для пам’яті.

Дещо вужчі за змістом формулювання зазначеного у п. 5 ч. 1 ст. 66 КПК права свідка передбачено і в інших статтях КПК. Так, згідно з ч. 6 ст. 224 КПК допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, за ч. 12 ст. 352 КПК під час допиту в суді свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками. В інтересах забезпечення повноти показань свідка про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, необхідно все ж застосовувати під час допиту свідка в досудовому розслідуванні і в судовому розгляді більш широке за змістом формулювання права свідка користуватися під час допиту нотатками і будь-якими, необхідними йому для давання якомога конкретніших і повніших показань, документами, які є у розпорядженні свідка. Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування, а сторони і суд у судовому розгляді мають можливість оглянути і ознайомитися із змістом наявних у свідка нотаток і документів і поставити запитання як стосовно змісту отриманих від свідка показань, так і стосовно походження цього документа, а також нотаток, якщо вони виконані не самим свідком, щоб з’ясувати можливість негативного впливу сторонніх осіб на повноту і правдивість показань свідка.

7. Відповідно до ч. З ст. 122 КПК свідкам у зв’язку з викликом для надання показань оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток та відрив від звичайних занять.

8. Про правила оформлення протоколу процесуальної дії, порушення і розв’язання клопотань учасників слідчої дії про внесення до нього зауважень і доповнень див. ст. 104 КПК.

9. КПК передбачає, що свідок має право власноручно не тільки викласти свої показання у протоколі допиту (ч. 6 ст. 224 КПК), а й робити доповнення та зауваження до протоколу допиту, складеного не власноручно свідком, а особою, яка проводить допит.

10. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки свідка є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу і майну його самого або членів його сім’ї чи близьких родичів у зв’язку з виконанням ним обов’язків свідка (див. ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 p.).

11. Про підстави та порядок заявления відводу перекладачу див. ст.ст. 79-81 КПК.

12. Про підстави та порядок виклику свідка слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом див. ст.ст. 133-138 КПК. Свідок зобов’язаний з’явитися за викликом незалежно від то того, чи має він за законом (ч. 2 ст. 65, п. З ч. 1 ст. 66 КПК) відмовитися давати показання.

Якщо свідок не з’явиться за викликом без поважних причин або не повідомить про причини свого неприбуття, то на нього накладається грошове

стягнення і може бути застосовано привід (ст. 139, ч. 1 ст. 327 КПК). При цьому важливо зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 327 КПК прибуття в суд свідка і перекладача (за винятком залучення його судом) забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки свідка і перекладача шляхом здійснення судового виклику (ч. 2 ст. 327 КПК).

13. Про відповідальність свідка за невиконання своїх обов’язків, пов’язаних з даванням показань, див. коментар до ст. 67 КПК.

Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання

Стаття 66. Обставини, які пом’якшують покарання

1. Обставини, які пом’якшують покарання — це перелічені в законі, а та­кож не зазначені в ньому, але встановлені судом різного роду чинники об’єктивного чи суб’єктивного характеру, які не є ознаками складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, однак знижують ступінь суспільної не­безпечності особи винного і (або) вчиненого ним злочину, і у зв’язку з цим є підставою для призначення менш суворого покарання.

2. У пункті 1 ч. 1 ст. 66 КК передбачені три обставини, які пом’якшують по­карання: а) з’явлення із зізнанням;

б) щире каяття; в) активне сприяння роз­криттю злочину. Ці обставини є різними формами дійового каяття (див. ко­ментар до ст. 45 КК), за якого особа добровільно, своєю активною поведінкою сприяє розкриттю злочину, запобіганню або усуненню заподіяної ним шкоди.

Під з’явленням із зізнанням згідно зі ст. 96 КПК розуміється особисте, до-бровільне письмове або усне повідомлення заявником органу дізнання, слідчому, прокурору або суду про підготовлюваний чи вчинений ним зло­чин до порушення проти нього кримінальної справи або до винесення по­станови про притягнення його як обвинуваченого.

Щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної по­ведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.

Активне сприяння розкриттю злочину означає, що винний добровільно в якійсь формі своїми активними діями надає допомогу органам слідства або суду в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значен­ня для повного його розкриття (розповідає про час, місце вчинення злочи­ну, називає співучасників, передає речові докази, предмети, здобуті злочин­ним шляхом, тощо).

Для визнання обставин, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 66 КК такими, що пом’якшують покарання, не потрібно, щоб усі вони без винятку були одно­часно виявлені судом по конкретній справі. Навіть якщо буде встановлена лише одна з них (наприклад, з’явлення із зізнанням), вона може бути виз­нана судом обставиною, що пом’якшує покарання.

3. Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК) здійснюється добровільно з ініціативи як само­го винного, так і інших осіб (наприклад, родичів, близьких або навіть по­терпілого) до чи після притягнення особи до відповідальності, але обов’яз­ково до винесення обвинувального вироку, і полягає в повному або частко­вому відшкодуванні матеріального (майнового, фізичного) збитку або усу­ненні заподіяної нематеріальної (моральної) шкоди силами або засобами винного чи інших осіб, що діють від його імені або за його дорученням.

4. Наявність обставин, зазначених у пунктах 1 та 2 ст. 66 КК, за умов, пе­редбачених у статтях 44 та 45 КК, може потягти за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності (див. коментар до статей 44 та 45 КК).

5. Вчинення злочину неповнолітнім (п. З ч. 1 ст. 66 КК) вважається обста­виною, яка пом’якшує покарання, якщо злочин вчинений особою, яка на мо-. мент його вчинення не досягла 18-річного віку. Закон не тільки визнає не­повноліття винного обставиною, що пом’якшує покарання, а й встановлює певні особливості, які повинні бути враховані судом при призначенні пока­рання даній категорії осіб (див. коментар до ст. 103 КК).

6. Вчинення злочину жінкою в стані вагітності (п. 4 ч. 1 ст. 66 КК) виз­нається пом’якшуючою обставиною внаслідок того, що такий стан пов’яза­ний з низкою певних психічних і фізіологічних особливостей організму, які деякою мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою по­ведінку. Строк вагітності на момент вчинення злочину, а також поінформо­ваність про такий стан самої жінки значення в даному випадку не мають.

7. Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (п. 5 ч. 1 ст. 66 КК) пом’якшує покарання, коли злочин вчиняється під впливом особистих (хвороба, втрата роботи), сімейних (розірвання шлю­бу, загибель близьких) чи інших (складні житлові умови, втрата важливих документів) обставин, які об’єктивно несприятливо склалися для винного. Зазначені чинники можуть бути визнані судом обставинами, що пом’якшу­ють покарання, лише за умови, якщо вони: а) виникли об’єктивно, а не з ви­ни самої особи, яка вчинила злочин (систематичне пияцтво винного, ухи­лення від суспільне корисної праці тощо); б) були справді (об’єктивно) тяж­кими, а не тільки на думку самого винного; в) обумовили вчинення злочи­ну винним. Отже, суд повинен встановити наявність зв’язку між зазначени­ми обставинами і вчиненим особою злочином, характер якого свідчить, що об’єктивно сформовані тяжкі обставини з боку винного значною мірою й обумовили вчинення ним злочину. Відсутність такого зв’язку виключає можливість визнання зазначених обставин пом’якшуючими. Так, навряд чи можна визнати обставиною, що пом’якшує покарання, вчинення особою, наприклад, такого злочину, як зґвалтування або ухилення від сплати податків унаслідок несприятливої обстановки в сім’ї чи на роботі.

8. Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК) надає суду право пом’як­шити покарання, оскільки при вчиненні злочину можливість вибору вольо­вої поведінки особи була обмежена у зв’язку з певними формами впливу на нього. Закон називає три форми такого впливу. По-перше, це погроза за­подіяти винному або його близьким фізичну, матеріальну чи моральну шко­ду, що повинна бути досить істотною, реальною і дійсною. По-друге, це при­мус, який включає в себе різні способи фізичного впливу на винного (поз­бавлення волі, побої, тілесні ушкодження), внаслідок якого він вчиняє зло­чин. Як погроза, так і фізичний примус визнаються обставинами, що пом’як­шують покарання, якщо відсутні підстави для застосування ст. 39 та ч. 1 ст. 40 КК (див. коментар до цих статей). По-третє, матеріальна, службова чи інша залежність припускає таке становище винного, при якому він повністю чи частково перебуває на утриманні (майновому забезпеченні) особи, яка схиляє його до вчинення злочину (батьки, опікуни, кредитори), або знаходиться в підпорядкуванні у неї по службі (за посадою) чи роботі, або через якісь інші життєві умови опиняється в ситуації, що зобов’язує йо­го до виконання прохань, побажань або вимог іншої особи (родинні, сімейні, релігійні, партійні стосунки тощо.).

При вчиненні злочину через службову залежність суд повинен перекона­тися, що в справі відсутні підстави для застосування ч. 1 або ч. 5 ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

9. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, виклика­ного неправомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК) є там, де винний вчиняє злочин у стані так званого фізіологічно­го афекту (про поняття такого афекту див. коментар до ст. 116 КК) і виз­нається обставиною, яка пом’якшує покарання, за наявності таких умов:

а) у момент вчинення злочину винний перебував у стані сильного душев­ного хвилювання; б) цей стан був викликаний (спровокований) непра­вомірними (протиправними) або аморальними (такими, що суперечать за­гальновизнаним нормам моралі) діями самого потерпілого; в) стан сильно­го душевного хвилювання виник у винного раптово, а вчинений ним зло­чин був відповідною і негайною реакцією на неправомірну поведінку по­терпілого; г) злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні чи амо­ральні дії якої викликали у винного стан афекту. Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість визнання розглянутої обставини такою, що пом’якшує покарання.

10. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК) може бути визнане обставиною, що пом’якшує покарання, якщо:

а) в момент вчинення злочину винний перебував у стані крайньої не­обхідності (ч. 1 ст. 39 КК); б) межі крайньої необхідності ним були переви­щені (ч. 2 ст. 39 КК); в) у справі відсутні обставини, наявність яких надає право суду застосувати ч. З ст. 39 КК (див. коментар до ст. 39 КК).

11. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочин­ної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчинен­ням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК). Положення п. 9 ч. 1 ст. 66 КК кореспондують приписам, закріпленим у ст. 43 КК (див. коментар до ст. 43 КК). Порівняльний аналіз цих норм свідчить, що зазначена в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК обставина враховується судом як така, що пом’якшує покарання, за наявності таких умов: а) у момент вчинен­ня злочину винний виконував спеціальне завдання відповідних органів з по­передження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 6) у складі зазначеної групи чи організації ним був учинений особливо тяжкий умисний злочин, пов’язаний з насильством над потерпілим, або тяжкий умисний злочин, пов’язаний з заподіянням тяжкого тілесного уш­кодження потерпілому чи настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Закон не тільки визнає обставину, зазначену в п. 9 ч. 1 ст. 66 КК, такою, що пом’якшує покарання, а й встановлює в ч. З ст. 43 КК певні межі караності того діяння, яке вчиняється за навності цієї обставини — суд не має Права призначити такій особі довічне позбавлення волі, а позбавлення волі на певний строк не може бути більше половини максимального строку, встанов­леного у санкції за вчинений злочин.

12. Якщо обставини, зазначені в пунктах 1-9 ч. 1 ст. 66 КК, встановлені щодо конкретної справи, вони повинні бути враховані при призначенні по­карання, оскільки це не право, а обов’язок суду. Водночас законодавчий пе­релік цих обставин не є вичерпним, і відповідно до ч. 2 ст. 66 КК при призна­ченні покарання суд може (має право) визнати пом’якшуючими й інші об­ставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК. Ці обставини можуть характеризува­ти меншу ступінь небезпечності як самого діяння, так і (або) особи винного. Наприклад, крім неповноліття винного (п. З ч. 1 ст. 66 КК), суд може враху­вати молодий або, навпаки, похилий вік підсудного, а крім вагітності — пе­ребування на утриманні жінки малолітньої дитини тощо.

Визнаючи ті чи інші, не вказані в законі обставини, такими, що пом’як­шують покарання, суд повинен мотивувати це рішення у вироку і послати­ся на ч. 2 ст. 66 КК.

13. Встановивши у справі одну або кілька як перелічених у законі, так і не зазначених у ньому пом’якшуючих обставин і мотивуючи своє рішення у вироку, суд має право: 1) призначити основне покарання ближчим до мініму­му санкції або в мінімальних її межах; 2) обрати менш суворий вид основно­го покарання з тих кількох, які передбачені в альтернативній санкції; 3) при­значити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції;

4) не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як факуль­тативне; 5) призначити більш м’яке, ніж передбачене в санкції, основне по­карання і (або) 6) не призначити обов’язкове додаткове покарання з додер­жанням вимог ст. 69 КК; 7) звільнити особу від кримінальної відповідаль­ності (статті 44-48 КК) чи 8) від покарання (статті 74-79 КК).

14. Якщо яка-небудь з обставин, що пом’якшують покарання, передба­чена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на йо­го кваліфікацію, то згідно з ч. З ст. 66 КК суд при призначенні покарання не має права ще раз враховувати цю обставину як таку, що пом’якшує по­карання. Отже, закон забороняє суду враховувати як такі, що пом’якшу­ють покарання, обставини, які вже фігурують у диспозиції статті Особли­вої частини КК як основна чи кваліфікуюча ознака складу злочину і тим самим впливають на його кваліфікацію. У противному разі ці обставини враховувалися б судом двічі: і при кваліфікації злочину, і при призначенні покарання. Наприклад, суд не може враховувати стан сильного душевного хвилювання винного як обставину, що пом’якшує покарання, при його призначенні за статтями 116 або 123 КК, оскільки фізіологічний афект є тут ознакою, що визначає кваліфікацію злочину за зазначеними статтями, і отже, наявність цієї ознаки вже «закладено» у конструкцію санкції цих статей КК. Отже, заборона «подвійного обліку» тих самих (однойменних) обставин пояснюється тим, що закон, включаючи ці ознаки в диспозицію статті, враховує їх наявність шляхом установлення певних меж караності в санкції.

1. Свідок має право:

1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;

4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;

6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;

7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;

8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;

9) заявляти відвід перекладачу.

2. Свідок зобов’язаний;

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.

1. Частина перша статті передбачає права свідка. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті свідок має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд повинні роз’яснити свідку, у зв’язку з чим він викликається для допиту як свідок і в якому кримінальному провадженні. Про роз’яснення цього положення слідчий, прокурор, слідчий, суддя повинні зробити відмітку у протоколі допиту свідка, а суд перед початком допиту свідка в судовому засіданні. Ці вимоги закону є додатковою гарантією забезпечення прав свідка відмовитись від дачі показів у випадках, передбачених ст. 65 КПК.

Свідок також має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями ст. 50 цього КПК (див. коментар до статей 45-46 КПК).

Ця стаття також містить конституційне положення про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї, коло яких визначається законом.

Поняття «близькі родичі та члени сім’ї» визначені в п. 1 ч. 1 ст. З КПК, а саме: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 цього КПК не підлягають розголошенню (див. коментар до ст. 65 КПК).

Слідчий, прокурор, слідчий суддя зобов’язані роз’яснити перед початком допиту право свідка відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголошенню, про що робиться відмітка у протоколі допиту особи як свідка.

Невиконання вимог зазначеної статті робить докази недопустимими, такими, що здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК).

У подальшому такі докази в суді можуть не досліджуватись (п. 2 ст. 69 КПК).

Свідок також має гарантоване право давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися допомогою перекладача. При цьому оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави. Відповідно до ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись за потреби послугами перекладача. Про участь перекладача у кримінальному провадженні див. коментар до ст. 68 КПК.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 224 КПК свідок має право користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті.

КПК встановлюється право свідка на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань.

Про порядок та розміри відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань див. постанову КМУ від 1 липня 1996 року № 710 «Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ).

Зокрема, свідок мас право на одержання середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений на виклик, на відшкодування витрат на проїзд до місця і назад, а також витрат, пов’язаних із проживанням за місцем виклику та добових.

Свідку надається також право ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження (див. коментар до ст. 224 КПК); заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом (див. коментар до ст. 65 КПК); заявляти відвід перекладачу (див. коментар до ст. 68 КПК).

2. Частина друга статті встановлює обов’язки свідка.

Свідок, зокрема, зобов’язаний прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду. Ці зобов’язання свідка є гарантією ефективного та вчасного проведення досудового розслідування. Виклик свідка — це право особи, яка проводить досудове розслідування щодо кримінального правопорушення і суду.

Разом з тим закон передбачає і випадки неприбуття особи з поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду (ст. 138 КПК). Неприбуття свідка без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду тягне за собою накладення грошового стягнення у розмірі, визначеному ст. 139 КПК.

Свідок також зобов’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Якщо свідок не підпадає під дію обставин, визначених у п. 3 ч. 1 зазначеної статті, він зобов’язаний давати слідчому, прокурору, слідчому судді і суду правдиві показання про обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження; за завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань свідок несе кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України.

З метою посилення відповідальності свідка і вагомості Його участі у кримінальному провадженні ст. 352 КПК передбачає приведення його до присяги.

Обов’язок свідка не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків, випливає з вимог ст. 222 КПК.

Невиконання вимог зазначеної статті тягне за собою передбачену законом відповідальність.

3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії (див. коментар до ст. 222 КПК).

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

1. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час. Їх тривалість не повинна перевищувати двох годин. Якщо тривалість перерви перевищує 2 години, це означає, що робочий день (зміна) поділений на частини. А поділ робочого дня (зміни) на частини допускається відповідно до ст. 60 КЗпП лише у випадках, передбачених законодавством.

Мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена. Її визначення відноситься до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови. Однак не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. Поширена практика надання працівникам перерви для відпочинку і харчування тривалістю одну годину, що, на нашу думку, не виправдує себе через відсутність на більшості підприємств умов для ефективного використання часу перерви з метою відпочинку.

2. Правило частини першої ст. 66 КЗпП про те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися через чотири години після початку роботи, не є імперативним. При встановленні конкретного часу початку і закінчення перерви в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку від цієї норми можуть допускатися обґрунтовані відхилення.

3. У статті, що коментується, спеціально зазначається право працівників використовувати час перерви для відпочинку і харчування на свій розсуд, у тому числі і відлучатися з місця роботи. Залишати територію підприємства під час перерви працівник також має право за умови, що він зможе повернутися до місця виконання трудових обов’язків до моменту закінчення перерви.

4. Частина четверта ст. 66 КЗпП зобов’язує власника надавати працівникові можливість вживання їжі протягом робочого часу на тих роботах, де за умовами виробництва установити перерву неможливо. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі визначається власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. В силу ст. 7 Закону «Про колективні договори і угоди» це питання може бути вирішене і в колективному договорі.